Альпи

А́льпи (, , , , від  — білі гори, можливе й походження назви від кельтського alb — високий або alpa — височина) — гірська система в Європі. Простягається від берегів Середземного моря до Тисо-Дунайської низовини на території Австрії, Італії, Ліхтенштейна, Німеччини, Словенії, Франції, Монако та Швейцарії. Довжина гірської системи — 1 200 км, ширина — 130—260 км, висота — до 4 810 м (гора Монблан). Має форму опуклої на північний захід дуги з поперечною улоговиною, в межах якої лежать озера Боденське та Комо. Розрізняють Західні та Східні Альпи.

Географія

Поділ Альп Західні Альпи складаються з Приморських, Котських, Савойських та Бернських Альп. Їхня пересічна висота 3 000–4 000 м. Окремі вершини сягають понад 4000 м.

Для Західних Альп характерна добре виражена дугоподібна форма хребтів, різка асиметрія схилів — внутрішні круті, зовнішні пологі, велика кількість льодовиків.

У Східних Альпах виділяються, зокрема, Ретійський, Доломітовий та Карнійський хребти, що мають значне широтне простягання. Пересічна висота Східних Альп 2 500–3 500 м; відповідно, там менше льодовиків.

Крім поділу на Західні й Східні, Альпи поділяють також у широтному напрямі: на Північні Передальпи — (вапнякові та сланцеві гори), Центральні Альпи — (кристалічні хребти) та Південні Передальпи — (вапнякові й пісковикові гори).

Згідно з (Міжнародний уніфікований орографічний поділ Альпійської системи):

Південні Західні Альпи 1. Лігурійські Альпи 2. Приморські Альпи 3. Прованські Альпи 4. Котські Альпи 5. Альпи Дофіне 6. Передальпи Дофіне Північні Західні Альпи 7. Грайські Альпи 8. Савойські Передальпи 9. Пеннінські Альпи 10. Лепонтинські Альпи 11. 12. Бернські Альпи 13. Гларнські Альпи 14. Швейцарські Передальпи Центральні Східні Альпи 15. Західні Ретійські Альпи (включно Берніна) 16. Східні Ретійські Альпи (включно Ецтальські Альпи, Штубайські Альпи) 17. Західний Тауерн (включно Ціллертальські Альпи) 18. Східний Тауерн 19. 20. (включно Коральпи) Північні Східні Альпи 21. включно Веттерштайн, Кайзерські гори) 22. Баварські Альпи (включно Алльгойські Альпи) 23. (включно Кіцбюльські Альпи) 24. (включно Гори Леоганг, Берхтесгаденські Альпи, Тенненбірґе) 25. 26. 27. (включно Ібстальські Альпи) Південні Східні Альпи 28. Південні Ретійські Альпи 29. (Ломбардські Альпи) 30. 31. Доломітові Альпи 32. Венетські Передальпи (включно Вічентинські Передальпи) 33. Карнійські Альпи 34. Юлійські Альпи 35. (включно Камнік-Савіньські Альпи, Караванке) 36.

Східні відроги Альп (Лейтські гори) та західні відроги Карпат (Гундсгаймер-Берге) відокремлює всього 14 км.

Альпи мають багато зручних перевалів — Мон-Сені, Великий Сен-Бернар, Сімплон, Сен-Ґоттард, Берніна, Бреннер, Тауерн. Крізь Альпи прокладені тунелі: Сімплонський, Сен-Готардські (залізничний та автомобільний) та інші.

Найвищі вершини

Вершина Висота, м Гірський масив Монблан 4810 Грайські Альпи Дюфур 4634 Пеннінські Альпи Дом 4545 Пеннінські Альпи Вайсгорн 4506 Пеннінські Альпи Маттергорн 4478 Пеннінські Альпи Гран-Комбен 4314 Пеннінські Альпи Фінстерааргорн 4273 Бернські Альпи Алечгорн 4193 Бернські Альпи Barre des Écrins 4102 Альпи Дофіне Гран-Парадізо 4061 Грайські Альпи Пік Берніна 4049 Ретійські Альпи Вайсміс 4017 Пеннінські Альпи

Річки Рейн Рона По, притока верхнього Дунаю;

Озера

Женевське Ґарда Маджоре Боденське

Льодовики (глетчери)

Для альпійського поясу характерним є значне поширення гірсько-льодовикових форм рельєфу. У горах, на висоті понад 3 000 м над рівнем моря, взимку випадає більше снігу, ніж може розтанути. У тих місцях, де сніг лежить протягом всього року, через тиск снігу, танення і замерзання його верхнього шару утворюється основа льодовика. Поступово, у міру стікання води по поверхні льодовика, льодові ділянки просуваються вглиб долини. Лід, що сповзає, по дорозі руйнує верхній шар ґрунту, відриває і відносить його разом із камінням та піском. Поверхня льодовика вкрита тріщинами різної величини.

Снігова лінія на півночі розташована на висоті 2,5 км, а на півдні — 3–3,2 км. Загальна площа сучасного зледеніння — 4 140 км². Льодовиків у Альпах близько 1200, найбільший — Алецький у Бернських Альпах із площею 169 км². Від льодовиків беруть початок річки: Рона, Рейн, Адідже, Інн, Драва та ін.

Альпійські льодовики сьогодні залишаються єдиним великим залишком четвертинного зледеніння. Тим не менше, дані, що збиралися з кінця XX ст., указують, що безліч льодовиків поширюються через гірські хребти. Найбільшими, зі сходу на захід, є: Алецький льодовик площею близько 130 квадратних кілометрів (з рукавами) та довжиною 27 кілометрів. Горнер, що поблизу міста Вале, з площею 68 квадратних кілометрів і довжиною 13 кілометрів. Аржантьєр, як масив Монблану, з безліччю льодовиків, що формують його, займає площу 24 квадратних кілометрів і має довжину 5 кілометрів. Мер-де-Глас, Валле-Бланш, а також у масиві Монблан, з довжиною в більш ніж 13 кілометрів. З початку XX століття (у 1908 р.) його можна відвідати як туристичний об'єкт із прихистку Montenvers, виходячи з Шамоні. Коли туди була побудована залізниця, станція прибуття була приблизно в п'ятдесяти футах над льодовиком, а сьогодні вище майже на три сотні. Боссон. Льодовик сягає принаймні частини піку Монблан майже до кінця долини, довжиною близько 1,1 км. Круті схили, нахилом 45°, роблять його одним з альпійських льодовиків, що рухаються найшвидше, близько 190 м на рік. Мортераш, розташований у Верхньому Енгадині, на розі Grisions. Це найдовший льодовик у західній Швейцарії. Він бере початок на піку Берніна і має довжину 7 км.

Геологія та корисні копалини

Альпи утворилися у добу Альпійської складчастості. Осьова зона Альп складена кристалічними та метаморфічними породами, по периферії — флішовими та моласовими формаціями. Є родовища залізних, марганцевих і поліметалевих руд, магнезиту, кам'яної солі (в Східних Альпах). Існують незначні родовища бурого та кам'яного вугілля. В Альпах є численні джерела мінеральної води, в тому числі термальні, на базі яких побудовано курорти (Баден-Баден, Бад-Веслау, Бадгаштейн, Ішль, Райхенгаль, Екс-ле-Бен та інші). Близько 1200 льодовиків (загальною площею понад 4000 км²). Багато озер тектонічно-льодовикового походження.

Карпати та Альпи в історії видобутку перших металів У 2-му тис. до н. е. на великій території від Карпат до Атлантики сформувалась Європейська металургійна провінція, найбільш потужними центрами якої стають багаті карпатські, альпійські та піренейські родовища. Подібно до ситуації з кавказькими рудниками, переважна більшість давніх європейських копалень була знищена часом і гірничою діяльністю наступних епох. Про масштабність «вибуху» гірничо-металургійних технологій свідчать численні скарби виробів з олов'яної бронзи й самого металу (зливки, брухт), кількість яких свідчить про майже десятиразове збільшення обсягів виробництва в порівнянні з 3-м тис. до н. е. Серед найбільших скарбів усієї Європейської провінції виділяються Уіоара де Суз (Румунія), де було зосереджено майже 6 тис. різноманітних виробів загальною вагою 1 100 кг, а також концентрація більш як 150 скарбів на обмежених теренах Закарпаття (район Мукачево — Ужгород), де виявлено понад 2 тис. бронзових знарядь.

Найбільш відомими є альпійські мідні рудники, де вели розробку як окиснених, так і первинних мідних руд. Видатною пам'яткою давнього гірництва є альпійський рудник Міттерберг (Західна Австрія), який експлуатувався в бронзову добу.

Клімат

Альпи — важливий кліматорозділ Європи. На північ і захід від них розташовуються території з помірним кліматом, на південь — з субтропічним середземноморським. Клімат різних альпійських регіонів залежить від висоти, розташування і напряму вітру. Влітку в Альпах бувають спекотні дні, що змінюються холодними вечорами.

Вранці в горах зазвичай сонячно, після обіду надходять хмари. Зимою часто є снігопади, температура знижується до від'ємної. Клімат на північній стороні Альп більш холодний та вологий, а на південній — тепліший і сухіший. Середня температура липня є нижчою +14 °C, січня — до −15 °C. Випадає опадів. Сніг тримається на рівнинах від одного до шести місяців на рік. Протягом більшої частини зими в долинах тримаються тумани.

Для Альп характерні місцеві вітри. Найважливіший із них — теплий і сухий фен, який утворюється в результаті опускання повітряних мас по гірських схилах і їх стиснення, що супроводжується адіабатичним нагріванням. Це істотно підвищує місцеву температуру, що спричиняє різке танення снігів і сходження лавин, яке становить загрозу для життя людей та ізолює від зовнішнього світу цілі гірські райони. Водночас фен створює умови для землеробства на набагато більших абсолютних висотах, ніж у тих місцях, де його не буває.

Клімат і ґрунтово-рослинний покрив Альп мають чітко виражену вертикальну зональність. Альпи розбиті на п'ять кліматичних поясів, кожен із яких розташований на певній абсолютній висоті. Кліматичні пояси відрізняються між собою кліматом, рослинним і тваринним світом, умовами проживання людей і тварин. Зона вище 3 000 метрів називається нівальною зоною. Ця область із холодним кліматом постійно вкрита багаторічним снігом. Через це у нівальній зоні практично відсутня рослинність. Альпійські луки лежать на висоті від 2 000 до 3 000 метрів. Ця зона є менш холодною, ніж нівальна зона. Для альпійських лук характерна специфічна, звичайно низькоросла, рослинність, а також рослинність, що утворює «трав'яні подушки». Це зближує даний тип екосистем із тундровими, через що альпійські луки також називають «гірською тундрою». Трохи нижче альпійської зони розташовується субальпійський пояс, на висоті від 1 500 до 2 000 метрів. Тут ростуть ялинові ліси, температура в цій зоні поступово підвищується. Влітку в субальпійському поясі вона піднімається максимум до +24 °C у спекотні сонячні дні, а зазвичай не досягає 16 °C. Заморозки можливі у будь-яку пору року. На висоті від 1 000 до 1 500 метрів розташована помірна зона. Там ростуть мільйони дубів. Також тут займаються сільським господарством. Нижче 1 000 метрів — низовина, що характеризується більшою розмаїтістю рослинності. Тут розташовуються села, оскільки кліматичні умови більш придатні для життя людей і тварин.

Альпійська фауна та флора

Фауна Усі ссавці живуть в Альпах цілий рік, деякі з них на зиму впадають у сплячку. Щодо птахів, то лише деякі види залишаються тут протягом всього року. Окремі види птахів, що живуть в Альпах, чудово пристосувалися до цього доволі негостинного середовища. Наприклад, сніжний в'юрок (Oenanthe deserti) будує гнізда в тріщинах скель, над межею лісу, а свою поживу, насіння і комах, розшукує на гірських схилах.

Альпійська галка (Pyrrocorax graculus) також гніздується на скелях, значно вище за межу лісу. Узимку альпійські галки утворюють великі зграї і збираються навколо туристичних баз і станцій, де харчуються головним чином відходами. В особливий спосіб готується до зими горіхівка. Восени цей птах робить запаси насіння і горіхів, які закопує в землю. Перед початком зими горіхівка збирає понад 100 тисяч насінин, які ховає приблизно в 25 тисячах схованок. Завдяки своїй дивовижній пам'яті більшу частину своїх схованок вона знаходить взимку під шаром снігу, товщина якого може перевищувати метр. Щоб дістатися до схованки, птахові доводиться розкопувати сніг. Насінням із комор горіхівка також годує своїх пташенят.

Збереження фауни забезпечується за допомогою національних парків, що розташовані на території Альп.

Флора