Історія регулярної пошти та поштових марок в Україні бере початок у часи Київської Русі і триває в часи Речі Посполитої, Війська Запорозького, Гетьманщини, Російської імперії, Австро-Угорської імперії, УНР, Української Держави, УРСР та України. Перші поштові марки з'явилися на українських землях в середині XIX ст. і були випущені поштовими відомствами Австрії (1850) та Російської імперії (1857).

З історії регулярної пошти

Розвиток поштової справи в Київській Русі починається з часу натуральної поштової повинності, що складалася з надання князівському гінцеві коня та кормів. У X ст. існував «повіз» — обов'язок населення надавати коней «від стану до стану» для княжих гінців і слуг.

У Речі Посполитій перша регулярна поштова італійська лінія простягалася з Кракова через Відень до Венеції та литовська лінія з Кракова через Варшаву до Вільна (1558). Право поштових перевезень орендувала родина Монтелупі (1569—1662). Доменіко Монтелупі започаткував регулярні поштові перевезення у Львові на початку XVII ст. Привілей короля Сигізмунда ІІІ Ваза надав право міщанину Роберто Бандінеллі перевозити королівську кореспонденцію до Італії та інших міст (1629). У травні 1629 Бандінеллі уклав угоду з магістратом Львова про організацію пошти і перевезення кореспонденції до Любліна, Кракова, Варшави, Торуня, Гданська, Ясс, Кам'янця, Києва та інших міст. Вартість залежала від ваги листа і відстані. На пошту набрали 17 курсорів, які склали присягу війту чи райцями і мали доставляти лише надану кореспонденцію неушкодженою у визначений час, за визначеною таксою під загрозою штрафу чи ув'язнення. Курсори відправлялися щосуботи, але у разі нагальної потреби курсор міг бути висланий окремо в інший час. Пошта розміщувалась у будинку Бандінеллі.

На Волині пошта була створена наприкінці XVII століття за часів саме Речі Посполитої. На рівні королівського двору ухвалили рішення щодо запуску регулярного поштового зв’язку з Луцька до Замостя. У цей період почали відправляти публічні і приватні листи. Періодичність – щотижня до польського міста і щотижня у зворотному напрямку.

У Війську Запорозькому перші відомості про поштове сполучення, яке ще не мало систематичного характеру, належать до XVII ст.: гетьмани України спілкувалися як на міжнародному рівні (з володарями сусідніх та інших держав), так і в межах Гетьманської України (з козацькою старшиною і духівництвом) шляхом листування, з яким відсилали т. зв. нарочних.

Сучасна дослідниця козацтва О. М. Апанович характеризує як зразкову систему дипломатичну пошту, що існувала за Богдана Хмельницького, який мав точні свідчення про події в Польщі, Криму, Туреччині, Молдовії, Валахії, про стан справ у західноєвропейських країнах (Швеції, Німеччині, Австрії, Італії, Венеції та ін.).

У період інтенсивного листування з царем Олексієм Михайловичем гінці з листами від Богдана Хмельницького слідували маршрутом Чигирин — Крилов — Черкаси — Переяслав — Баришівка — Ніжин — Путивль.

У березні 1669 року гетьман Лівобережної України Дем'ян Многогрішний підписав з московським урядом угоду — «Глухівські договірні статті», де стаття 10 угоди передбачала «влаштовувати у малоросійських містах пошту за московським зразком». Було передбачено організацію пошти із залученням до неї охочих бути поштарями. Через п'ять років почали приймати листи від населення, мали поштовий двір на Подолі, стайню на 40 коней. «Вольності» і стародавні традиції міщан (зокрема в Києві) давали можливість уникати поштової повинності, що підтверджувалося універсалами гетьманів.

За даними А. Скальковського, на Запорожжі були дві пошти: Київська і Глухівська, до того ж Глухівська була давнішою. Київська пошта доставляла щотижня царські накази, ордери керівників Київської губернії, листи із Москви, Києва, Польщі.

В 1725 році Катерина І видала Указ про заснування поштового двору на Подолі, підпорядкованого міському магістрату.

Остаточна уніфікація поштової системи Гетьманщини і Російської імперії відбулася за часів графа Петра Олександровича Румянцева, який після скасування інституту гетьманства став очільником Лівобережної України — «головним командиром малоросійських полків». Він розробив і ввів до обігу 1765 року «Учреждение о конной почте в Малой России», згідно з пунктами якого чітко окреслювалися вимоги до поштмейстрів (завідувачів поштових відділень) і поштарів (осіб, які займалися доставкою кореспонденції), визначалися терміни і прейскурант на пересилання пошти (окремо в межах Лівобережної України і окремо в межах Російської імперії). Було визначено також основні шляхи («тракти»), якими користувалися для доставки пошти. Поштове сполучення складалося спершу з 9-ти маршрутів (Глухів—Київ, Київ—Полтава, Київ—Стародуб, Київ—Чернігів, Київ—Кременчук, Київ—Потоки, Київ—Добрянка, Полтава—Чернігів, Ромни—Лубни) та 72-х станцій. Поштова система в Україні 1782 року була передана малоросійській філії Головних поштових справ правління Російської імперії із назвою Малоросійський поштамт (1782—1830), дії якого поширювалися на Малоросійську губернію, Слобідсько-Українську губернію, Новоросійську губернію, Київську губернію і Курську губернію, з 1810 року — поштовому департаментові МВС Російської імперії; 1831—1853 рр. введено поштові округи. Поштові контори відкривалися в губернських містах, згодом — у повітових центрах. Зв'язок здійснювався у визначені дні й години. Станціями завідували наглядачі, перевозили поштарі та ямщики. Спершу поштою користувалися урядові установи й армія. Для військово-політичних цілей створювали кур'єрську або екстрапошту, яка із Санкт-Петербурга до Києва доставляла кореспонденцію за 4 дні, якщо звичайна пошта — впродовж 10-ти днів. Екстра-пошта з'єднала 1828 року Київ із Житомиром та з С.-Петербургом. Пошта використовувала диліжанси, поштові коляски, фури, кабріолети, брички. Із 1839 року ввели поштові екіпажі (легкі та важкі). У 1843 р. пошта отримала єдиний для Російської імперії поштовий тариф. Тоді з'явилися перші поштові скриньки із 2-ма відділеннями — для кореспонденції, що відправлялася, і кореспонденції, яка прибула. У 1857 р. введено поштові марки, 1872 — поштові листівки, з 1890-х рр. почали здійснювати грошові перекази. Поруч із державною існувала приватна пошта, що називалася «вільною». Першим утримувачем «вільної» пошти став поміщик Студзинський на тракті Харків—Москва 1845 року.

Із 1860-х рр. пошта почали перевозити залізницею. Перший залізничний поштовий зв'язок встановлено із С.-Петербургом через Чернігів 1861 року.

Із початком 20 ст. до поштового зв'язку додався телеграф, який вводили приватні компанії.

Власні поштові марки в Україні вперше з'явилися в часи створення незалежної Української держави 1918 року. Опісля понад 70 років Україна жила без власних марок, хоча ще 1947 р. УРСР стала членом Всесвітнього поштового союзу. Лише з 1992 р. Україна почали друкувати власні марки незалежної держави.

Земська пошта Перші у світі поштові марки видав уряд Великої Британії (1840), а на українських землях — Австрія (1850) та Росія (1857).

У 1864 році в Росії утворено повітові земські управи з правом ведення місцевої пошти. За час існування земських пошт 1865—1917 рр. усі земства видали 2 427 марок, у тому числі в Україні 827 купюр у 43 повітах і 15 повністок у 4 повітах. Земства у Верхньодніпровському на Катеринославщині й у Дніпровському (Таврія) повітах перші в Україні випустили поштові марки на поч. 1866 року.

За змістом малюнка Земські марки за змістом малюнка поділяють на три види: Борисов И. Об изображениях на земских марках // . — 1977. — № 2; № 4. — С. 27—28.: 1. Марки, що містять тільки написи (найменування повітової земської пошти, номінал):  — з написами без малюнка або з рамкою (в одну або дві лінії);  — з елементарним малюнком фону, штрихуванням і додатковими написами;  — з розвиненими декоративними елементами (корони, поштові ріжки та сумки, мантії тощо), фоном і штрихуванням. 2. Марки із зображенням повітових і губернських гербів. 3. Ювілейні (комеморативні) марки, а також аматорські, які наслідують закордонні та вітчизняні державні марки.

Комеморативні земські марки

Марки УНР

Першу серію марок державної пошти УНР (5 купюр з номіналом 10—50 шагів) віддано в обіг у середині липня 1918 р., а 04.01.1919 додано марку вартістю 20 гривень зі зміненою назвою — «Українська Держава». У червні 1918 р. в Києві видано 6 гербових марок з номіналом 40 шагів—10 крб. Малюнки для них виконали Георгій Нарбут (8), Антін Середа (3) та Л. Обозненко (1). На основі закону від 18.04.1918 частину першої серії, названої «шагівковою», друкували на картонику і з написом на звороті: «Ходять нарівні з дзвінкою монетою». Їх вживано замість монет, які зникли з обігу.

Щоб зупинити наплив з Росії давніх поштових марок і запобігти втраті державного скарбу, 20.08.1918 гетьманське Міністерство Пошти ухвалило передрукувати всі наявні запаси російських марок, додавши український державний герб. Вперше такі поштові марки з наддруком тризуба появилися в обігу 13.08.1918, а листівки вже 16.07.1918. Наддруки робилися місцевими засобами у 6 поштових округах: Київській, Полтавській, Харківській, Катеринославській, Одеській і Подільській. Тризуб відтискали всілякими способами, нерідко ручним, тому виникло багато відмін його форми, величини й кольору. Дослідження виявили 52 основні типи тризубів, 68 варіантів і 13 хибодруків, разом 133 головні відміни. Українізації підлягли різні поштові марки царської Росії, а в Жмеринці 08.08.1919 додано тризуб і на поштових марках, виданих урядом О. Керенського 1917 року. Всі українські поштові марки були в Україні в обігу ще деякий час після Директорії УНР. Найпізніша підтверджена дата — 05.07.1921 (Катеринослав).

Прибувши до Тарнова в Польщі, уряд УНР ухвалив 26.08.1920 вилучити з обігу всі попередні власні випуски і замінити їх новим виданням з 14 купюр, що були саме в друку. Це т. зв. віденська серія з номіналами 1—200 гривень, для якої малюнки для 6 купюр виконав М. Івасюк. Друк марок завершено 31.05.1921, але вже в листопаді 1920 р. уряд перебрав частину накладу купюр 10, 20 і 40 гривень з наміром вживати нові поштові марки на звільненій від більшовиків території. Для цієї ж мети вже 01.08.1920 виготовлено в Тарнові серію з наддруком на «шагівкових» поштових марках УНР «Кур'єрськопольова Пошта» і новими номіналами у гривнях. Також 02.05.1922 з доручення екзильного уряду УНР наддруковано на трьох марках віденської серії «УПП» (11 купюр). Ці видання в обігу не з'явилися.

Українські тимчасові поштові марки почали фальшувати вже наприкінці 1918 на Південній Україні, а згодом фальсифікати продукували спекулянти за кордоном. Вони підробляли наддруки і поштові штемплі та творили навіть неіснуючі вартості, т. зв. «фантастичні». Союз філателістів України у Німеччині успішно виявляв ці фальсифікати.

Марки українсько-більшовицької війни й УСРР

Перші окупаційні поштові марки для України випустила Добровольча Армія генерала Денікіна в травні 1919 року в Маріуполі, надрукувавши новий номінал «35 к.» на поштових марках 10 шагів та «70 к.» на 50-шагівці. Восени 1919 ця армія видала 11 поштових марок для Південної України й Криму («Єдіная Россія»), а наступного року на 4-шагівках поставила «Югъ Россіи». Тоді ж (1920) у Харкові більшовики надрукували «РУБ» на 13 українських провізоріях і на російських поштових марках, а 1922 року в Києві — нові номінали на російських державних ощадних марках. У серпні 1919 поляки в Ковелі взяли поштові марки УНР для наддруку «Poczta Polska» і номіналів 30 та 50 пфеніґів. Наддруки державного орла з номіналом 2, 5 і 10 грошів є пізнішою підробкою. Армія генерала П. Вранґеля після остаточної поразки під Каховкою в Таврії в листопаді 1920 надрукувала на українських провізоріях «Русская почта» і номінали 10 000 і 20 000 рублів та вживала їх у таборах, інтернованих у Туреччині до 30.05.1921.